інформація для батьків

ЛИСТ МУДРОЇ ДИТИНИ БАТЬКАМ

https://docs.google.com/document/d/1l3NoU3V2IobfZt1QQSgmbwY2LCHnr_ix/edit

Що треба знати про ковид-19.

Інформація для батьків (Дистанційно)(2019рік)

Поради психолога батькам для всих груп (дистанційно)
 (2021 рік)

Що таке толерантнісь?

Поради для батьків
"10 заповідей батьківства"(2021 рік)

ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО COVID-19, НАВЧИТИ ЇЇ ВЕСЕЛО МИТИ РУКИ ТА ПРАВИЛЬНО ВІДПОЧИВАТИ — ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ ВІД МОН ТА ЮНІСЕФ УКРАЇНА

(2019 рік)

Безпечний Інтернет!!!(2021 рік)

До уваги батьків!
 Звертайте  увагу, які групи в соціалій мережі відвідує ваша дитина!
(2021 рік)

Що таке "булінг" та чому про нього треба знати всім батькам.  

(2021 рік)

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном "булінг", пояснюють в Біляївському районному центру соціальних служб для сім'ї, молоді та дітей,  – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

 ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
• Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
• Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. 
• Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
• Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
• Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
• Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
•  Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
•  Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
•  Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
•  Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
•  Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити вчителям

Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви. 

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо: 

•  Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
•  Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
•  Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

 

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
•  відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

"Що треба знати батькам про насильство..."
(2021 рік)

Нажаль, ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. За даними Центру соціологічних досліджень приНАН України близько70% жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині.Так, близько60% батьківсистематичнотак чи інакшевиявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю.Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства серед дітей і підлітків частіше за все треба шукати в сім’ї.

Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.

Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю,бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.

Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих ‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.

Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.

Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?

Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Види домашнього насильства:

Психологічне насильство:

-висміювання;
-переслідування;
-словесна образа, погроза;
-примушування;
-залякування; ворожість;
-психологічний тиск;
-формування почуття провини.

Фізичне насильство:

-биття рукою;
-іншими предметами;
-шльопання;
-штовхання;
-викручування рук;
-будь-яке рукоприкладство.

Сексуальне насильство:

-протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.

Економічне насильство:

-умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.

Насильство це ще й:

- погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;
- невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;
- погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
- заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);
- ламання або знищення особистих речей;
- використовування лайливих слів, лайка;
- приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;
- звинувачення у всіх проблемах;
- критика думок, почуттів, дій;
- поводження з ним/нею як із прислугою;
- ігнорування.

Насильством щодо дітей, крім цього,вважається:

- нехтування дитиною;
- нехтування обов’язками стосовно дитини;
- відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);
- накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;
- недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
- втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;
- недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;
- використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;
- нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях.Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. Ічасто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.

Чи знаєте Ви, що:

·- Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

·- Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.

·- Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.

Будь-яке насильство в сім’ї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї,травмує дитину!

Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї:

·Діти зазнають почуття провини, сорому й страху, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм довилося спостерігати.

·Діти відчувають сум.

·Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Діти можуть:

·реагувати надто агресивно;

·не визнавати авторитетів;

·бути пасивними чи пригніченими;

·мати вигляд знервованих або зляканих;

·жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з почуттями, труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Діти, які були свідками насильства в сім’ї, отримують негативний «урок» та засвоюють, що:насильство– це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цюзвичку вони переносять у навколишнє середовище: спочатку в дитячий садочок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.

Вонине знають про те, що можнадомогтися бажаного, не обмежуючи прав іншої людини.

Вонине спроможні розуміти почуття інших людей.

Дитина може вирости забитою, такою, що не вміє постояти за себе або агресивною.

Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання - становлення правильних стосунків з дітьми, а основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі відносини. Тож останнє, про що не слід забувати:«Якщо дитина не відчуватиме, що ваш дім належить і їй теж, вона зробить своїм домом вулицю».